Оспорювання батьківства: аналіз постанови Верховного Суду у справі № 216/3526/16-ц та практика судів м. Кривого Рогу

Фабула спору та контекст правовідносин

У липні 2016 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом про виключення відомостей про нього як батька з актового запису про народження дитини ОСОБА_6. Запис про батьківство було здійснено у 2009 році на підставі спільної заяви батьків, при тому що сторони не перебували у шлюбі та до народження дитини спільно не проживали.

Протягом тривалого часу — фактично з 2009 по 2016 рік — ОСОБА_5 поводився як батько дитини: виховував її, утримував, проживав разом із матір’ю та дитиною, а у 2012 році навіть подарував дитині квартиру, яку раніше придбав на своє ім’я. Лише після припинення стосунків із матір’ю дитини у 2016 році позивач заявив про сумнів у своєму біологічному батьківстві.

Під час розгляду справи ОСОБА_5 помер, у зв’язку з чим суд першої інстанції залучив його правонаступників — дружину та дочок — для продовження процесу.

Позиція позивача та його правонаступників

Первинна позиція позивача ґрунтувалася на твердженні, що на момент реєстрації народження дитини він не знав і не міг знати про відсутність кровного споріднення. За його версією, мати дитини запевняла його у батьківстві, а сумніви з’явилися значно пізніше — вже після фактичного припинення сімейних відносин.

Після смерті ОСОБА_5 його правонаступники підтримали позов, наполягаючи на тому, що:

• відсутність біологічного батьківства була визнана самою матір’ю дитини;
• свідчення очевидців підтверджують необізнаність позивача на момент реєстрації;
• дарування квартири дитині є доказом переконання позивача у власному батьківстві;
• суд апеляційної інстанції неправильно застосував частину п’яту статті 136 СК України та не врахував правові висновки Верховного Суду у подібних справах.

Таким чином, позовна позиція будувалася навколо ключової юридичної конструкції: оспорювання батьківства допускається, якщо особа не знала і не могла знати про відсутність кровного споріднення на момент реєстрації.

Рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу

Суд першої інстанції повністю підтримав позицію позивачів. Рішенням від 15 лютого 2024 року позов було задоволено, а відомості про батька виключено з актового запису про народження дитини.

Ключовими аргументами суду стали:

• визнання матір’ю дитини факту відсутності біологічного батьківства;
• відсутність належних доказів того, що ОСОБА_5 знав про це у 2009 році;
• послідовність поведінки позивача як особи, яка вважала себе батьком;
• недоцільність призначення ДНК-експертизи у зв’язку з визнанням відповідних обставин відповідачкою.

Для практики криворізьких судів це рішення було логічним продовженням усталеного підходу, за яким ключовим є саме момент обізнаності особи щодо відсутності біологічного зв’язку.

Позиція апеляційного суду: зміщення акцентів

Дніпровський апеляційний суд дійшов протилежного висновку та скасував рішення суду першої інстанції. Апеляція відмовила у задоволенні позову, акцентувавши увагу на таких аспектах:

• свідчення свідків є суб’єктивними та не містять чіткої інформації щодо моменту обізнаності позивача;
• поведінка ОСОБА_5 протягом семи років після народження дитини свідчить про усвідомлене прийняття ролі батька;
• відсутні докази примусу, насильства або обману під час реєстрації батьківства;
• задоволення позову суперечитиме найкращим інтересам дитини.

Правова позиція Верховного Суду

Верховний Суд залишив постанову апеляційної інстанції без змін, детально обґрунтувавши свою позицію.

Суд касаційної інстанції наголосив на кількох принципових моментах:

Частина п’ята статті 136 СК України спрямована на захист інтересів дитини та стабільності сімейних правовідносин. Особа не має права оспорювати батьківство, якщо вона знала або не могла не знати про відсутність кровного споріднення.

Тягар доказування необізнаності покладається на позивача, тоді як відповідач має довести протилежне. У цій справі переконливих доказів необізнаності на момент реєстрації надано не було.

Тривалість фактичних сімейних відносин (понад 7 років) свідчить про наявність de facto сімейного життя, яке підлягає захисту відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Смерть особи, яка оспорювала батьківство, не скасовує необхідності оцінки справи крізь призму інтересів дитини, а правонаступництво не може автоматично змінювати баланс прав.

Верховний Суд прямо зазначив, що доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень касаційної інстанції.

Значення справи для практики сімейних спорів у Кривому Розі

Ця справа є важливою для розуміння того, як суди м. Кривого Рогу та апеляційна інстанція підходять до оцінки спорів про оспорювання батьківства. Вона демонструє, що:

• формальна відсутність біологічного зв’язку не є автоматичною підставою для виключення запису;
• ключовим є аналіз поведінки особи протягом усього періоду існування сімейних відносин;
• інтереси дитини мають пріоритет навіть у спорах між спадкоємцями та матір’ю дитини.

Висновки

Постанова Верховного Суду у справі № 216/3526/16-ц підтверджує сталий підхід: оспорювання батьківства — це не лише питання біології, а насамперед питання правової відповідальності, стабільності сімейних відносин та захисту дитини.

Суди дедалі частіше виходять за межі формального аналізу доказів і оцінюють реальні сімейні зв’язки, тривалість відносин та поведінку сторін. Саме такий підхід сьогодні визначає практику сімейних спорів у Кривому Розі та на рівні Верховного Суду.

Повний текст постанови Верховного Суду читайте за посиланням: Єдиний державний реєстр судових рішень. Аналітичний розбір криворізьких сімейних справ, що пройшли розгляд у Верховному Суді України читайте в розділі: Сімейні справи Кривий Ріг - Адвокат Кривий Ріг.