Оспорювання договору дарування як спосіб захисту спадкових прав: аналіз постанови Верховного Суду від 09 липня 2025 року у справі № 216/3913/17 (практика Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу)

2. Фактичні обставини справи

У центрі спору — житловий будинок у місті Кривому Розі, право власності на який виникло на підставі договору дарування від 07 грудня 1991 року.

Дарувальником виступала мати сторін — ОСОБА_3, а обдарованою — її молодша донька ОСОБА_2. Договір було нотаріально посвідчено та у 1992 році зареєстровано в БТІ м. Кривого Рогу.

Позивач — син дарувальниці — понад сорок років фактично проживав у цьому будинку, сплачував комунальні платежі, здійснював ремонти, утримував домоволодіння, що підтверджувалося актами сусідів та платіжними документами.

Про існування договору дарування позивач дізнався лише у 2017 році, вже після смерті матері, що й стало підставою для звернення до суду.

3. Позиція позивача: спадкові очікування та аргументи фіктивності

Позивач будував свою правову позицію одразу у кількох площинах.

По-перше, він наполягав, що договір дарування 1991 року є фіктивним (мнимим), оскільки сторони не мали наміру створювати реальні правові наслідки. На його думку, мати уклала цей договір виключно з метою запобігання переходу майна до третіх осіб у разі повторних шлюбів.

По-друге, позивач посилався на те, що протягом десятиліть саме він фактично володів і користувався будинком, здійснював значні фінансові вкладення, що, на його переконання, трансформувало домоволодіння у спільну сумісну власність членів родини.

По-третє, позивач стверджував, що існування договору дарування порушує його право на спадкування за законом, а отже — право на прийняття спадщини після смерті матері.

Фактично позивач намагався використати оспорювання правочину як спосіб відновлення спадкових прав, що досить часто трапляється у практиці, з якою стикається спадковий адвокат у Кривому Розі.

4. Рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову повністю.

Ключовим аргументом стало те, що позивач не довів фіктивності договору дарування. Суд зазначив, що:

• договір був укладений у належній формі;
• право власності було зареєстровано ще у 1992 році;
• жодних доказів того, що сторони діяли «про людське око», не подано.

Суд наголосив, що самі по собі твердження про фактичне користування майном, вкладення коштів або моральні очікування спадкування не є доказами мнимості правочину.

Таким чином, Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу зайняв чітку формально-правову позицію, характерну для первинної ланки судової системи у спадкових спорах.

5. Позиція апеляційного суду

Дніпровський апеляційний суд залишив рішення без змін.

Апеляційна інстанція погодилася з тим, що:

• доводи позивача зводяться до переоцінки доказів;
• належних і допустимих доказів фіктивності договору не надано;
• сам факт проживання та утримання будинку не створює права власності і не анулює раніше укладений договір дарування.

Таким чином, апеляційний суд повністю підтримав підхід Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу.

6. Доводи касаційної скарги: акцент на спадкові права

У касаційній скарзі позивач зробив акцент на кількох принципових моментах:

• неправильне застосування судами норм матеріального права;
• ігнорування положень ЦК УРСР 1963 року;
• порушення його права на спадкування;
• неповне дослідження доказів щодо фактичного володіння будинком;
• неповноліття обдарованої на момент укладення договору.

Ці доводи відображають типовий набір аргументів, який використовується у справах, пов’язаних із прийняттям спадщини у Кривому Розі, коли спадкоємці намагаються поставити під сумнів правочини минулих десятиліть.

7. Ключова правова позиція Верховного Суду

Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, однак не скасував рішень по суті.

Принциповим є те, що Верховний Суд погодився з висновком судів про відсутність підстав для визнання договору дарування недійсним, але водночас визнав помилковим застосування судами норм матеріального права.

Це має фундаментальне значення для всієї спадкової практики.

8. Фіктивний (мнимий) правочин: стандарт доказування

Верховний Суд детально роз’яснив, що для визнання договору дарування мнимим необхідно довести:

• відсутність наміру створити юридичні наслідки;
• умисел обох сторін правочину;
• відсутність будь-яких дій з реалізації договору.

У цій справі встановлено, що:

• право власності було зареєстроване;
• обдарована вступила у цивільні правовідносини як власник;
• сам факт тривалого проживання позивача у будинку не спростовує дійсність договору.

Таким чином, Верховний Суд підтвердив усталену позицію: очікування спадкування не є правом, а фіктивність правочину не може ґрунтуватися на припущеннях.

9. Спадкові права та дарування: важливий практичний висновок

Окремо Верховний Суд підкреслив, що існування договору дарування саме по собі не порушує право на спадкування, оскільки спадкується лише те майно, яке належало спадкодавцю на момент смерті.

Цей висновок є надзвичайно важливим для практики прийняття спадщини у Кривому Розі, адже чітко розмежовує:

• спадкові права;
• права, що виникли з цивільних правочинів за життя спадкодавця.

10. Значення постанови для практики криворізьких судів

Ця справа є показовою саме як практика криворізьких судів, підтверджена Верховним Судом.

Вона демонструє, що:

• суди першої та апеляційної інстанцій у Кривому Розі загалом правильно вирішили спір;
• помилка полягала не у висновках, а у неправильному нормативному обґрунтуванні;
• Верховний Суд дедалі частіше коригує мотивувальну частину, не змінюючи результату.

Для юристів і адвокатів це сигнал про необхідність правильної кваліфікації правовідносин з урахуванням історичного законодавства.

11. Практичні рекомендації для спадкових спорів

З аналізу цієї постанови випливають практичні висновки:

• Оспорювання договорів дарування — складний і доказово навантажений шлях.
• Фактичне проживання та утримання майна не дорівнює праву власності.
• Прийняття спадщини можливе лише щодо майна, яке належало спадкодавцю.
• У спорах щодо старих правочинів критично важливо застосовувати правильне законодавство.

Якісне представництво інтересів у судах вимагає глибокого аналізу не лише фактів, а й історичного контексту права.

12. Висновок

Постанова Верховного Суду від 09 липня 2025 року у справі № 216/3913/17 є орієнтиром для всієї категорії спадкових спорів, пов’язаних із договорами дарування, укладеними до 2004 року.

Вона чітко демонструє: спадкові очікування не можуть переважати належним чином оформлене право власності, а фіктивність правочину потребує суворого і беззаперечного доказування.

Для осіб, які стикаються зі спорами щодо спадщини у Кривому Розі, ця справа ще раз підтверджує важливість професійного підходу та зваженого представництва інтересів у судах.

Повний текст рішення читайте за посиланням: Єдиний державний реєстр судових рішень.

Більше про спадкові справи читайте в розділі: Спадкові справи Кривий Ріг - Адвокат Кривий Ріг.