Середній заробіток за час вимушеного прогулу після поновлення на роботі: аналіз практики криворізьких судів та правової позиції Верховного Суду

Фактичні обставини спору

ОСОБА_2 з 2002 року працювала на посаді бактеріолога у Державному промисловому підприємстві «Кривбаспромводопостачання». Наказом від 15 лютого 2018 року трудовий договір з нею було припинено у зв’язку з прогулом без поважних причин.

Не погоджуючись із таким звільненням, працівниця звернулася до суду з позовом про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Розгляд цієї справи розтягнувся у часі та завершився лише у 2024 році, коли Дніпровський апеляційний суд, а згодом і Верховний Суд, визнали звільнення незаконним та поновили працівницю на роботі.

Водночас у тій справі питання середнього заробітку було вирішене лише частково — за період у 152 робочі дні. Після поновлення на роботі та подальшого звільнення за угодою сторін ОСОБА_2 звернулася з окремим позовом про стягнення середнього заробітку за решту часу вимушеного прогулу, який охоплював майже шість років.

Позиція позивача

Позиція позивачки була логічною та ґрунтувалася на системному тлумаченні норм КЗпП України.

ОСОБА_2 виходила з того, що:

• Її звільнення у 2018 році було визнано незаконним судом апеляційної інстанції, а отже вона вважається такою, що весь час перебувала у трудових відносинах із відповідачем.
• Середній заробіток за час вимушеного прогулу є формою заробітної плати, яку працівник не отримав не з власної вини.
• Факт того, що у справі про поновлення на роботі середній заробіток було стягнуто лише за частину періоду, не позбавляє її права вимагати оплату за решту часу вимушеного прогулу.
• Обмеження у вигляді одного року, передбачене частиною другою статті 235 КЗпП України, не застосовується, оскільки тривалий розгляд справи був зумовлений не її поведінкою, а процесуальними особливостями судового розгляду.

Позивачка також наполягала на тому, що середній заробіток має стягуватися без утримання податків, оскільки фактично йдеться про компенсацію шкоди, завданої незаконними діями роботодавця.

Позиція суду першої інстанції

Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу частково задовольнив позов.

Суд дійшов висновку, що:

• звільнення ОСОБА_2 було незаконним;
• період вимушеного прогулу тривав з 15 лютого 2018 року до 17 січня 2024 року;
• у справі про поновлення на роботі питання середнього заробітку було вирішене лише за частину цього періоду.

Виходячи з цього, суд визнав обґрунтованими вимоги про стягнення середнього заробітку за решту часу вимушеного прогулу та визначив суму у 493 735,00 грн.

Водночас суд першої інстанції відмовив у задоволенні вимоги про стягнення цієї суми без утримання податків і зборів, зазначивши, що середній заробіток за час вимушеного прогулу є заробітною платою, а отже підлягає оподаткуванню на загальних підставах.

Позиція апеляційного суду

Дніпровський апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та залишив його рішення без змін.

Апеляційний суд підтримав підхід, відповідно до якого:

• роботодавець зобов’язаний компенсувати працівникові весь час вимушеного прогулу, якщо затримка розгляду справи не була зумовлена умисними діями працівника;
• окреме звернення з позовом про стягнення середнього заробітку за частину періоду вимушеного прогулу не суперечить вимогам закону;
• утримання податків і зборів є обов’язковим.

Разом з тим апеляційний суд не приділив належної уваги питанню дотримання строків звернення до суду, передбачених статтею 233 КЗпП України.

Позиція Верховного Суду

Верховний Суд частково погодився з доводами касаційної скарги та скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій, направивши справу на новий розгляд до апеляційного суду.

Водночас правова позиція Верховного Суду має комплексний характер і складається з кількох важливих блоків.

Правова природа середнього заробітку

Верховний Суд підтвердив усталений підхід, відповідно до якого середній заробіток за час вимушеного прогулу є заробітною платою, а не компенсаційною виплатою.

• виникає внаслідок незаконного позбавлення працівника можливості виконувати трудову функцію;
• підлягає оподаткуванню;
• охоплює весь період вимушеного прогулу за умови, що тривалість судового розгляду не зумовлена умисними діями працівника.

Строки звернення до суду

Найсуттєвішим у цій справі є висновок Верховного Суду щодо застосування статті 233 КЗпП України.

• після змін, внесених Законом № 2352-IX, строк звернення до суду з вимогами про стягнення належної заробітної плати обмежений трьома місяцями;
• перевірка дотримання цього строку є обов’язком суду;
• апеляційний суд не перевірив дотримання строку звернення до суду, чим допустив порушення норм процесуального права.

Значення справи для практики Кривого Рогу

Ця постанова Верховного Суду має принципове значення для практики розгляду трудових спорів у судах Кривого Рогу.

По-перше, вона підтверджує підхід до стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу у разі незаконного звільнення.

По-друге, вона акцентує увагу судів на обов’язковості перевірки строків звернення до суду.

По-третє, справа демонструє, що навіть обґрунтовані вимоги можуть бути переглянуті через процесуальні порушення.

Висновки

Постанова Верховного Суду від 10 грудня 2025 року у справі № 214/9035/24 є показовим прикладом складності трудових спорів, пов’язаних із поновленням на роботі та стягненням середнього заробітку.

Для практики представництва інтересів у судах ця справа підтверджує важливість не лише матеріально-правових аргументів, а й суворого дотримання процесуальних вимог, зокрема строків звернення до суду.

Повний текст рішення ВСУ читайте за посиланням: Єдиний державний реєстр судових рішень.

Більше розбір криворізьких трудових кейсів дивіться в розділі: Трудові справи Кривий Ріг - Адвокат Кривий Ріг.