Позовна давність у кредитному спорі з ПриватБанком: що показала постанова Верховного Суду у справі № 215/3082/16-ц та чому це важливо для практики Кривого Рогу

30 січня 2026 року Верховний Суд у справі № 215/3082/16-ц залишив без змін постанову Дніпровського апеляційного суду, якою банку було відмовлено у позові про стягнення заборгованості за кредитним договором. Для кредитних спорів це рішення є показовим одразу з кількох причин. По-перше, воно ще раз підтвердило значення позовної давності як самостійної підстави для відмови у позові. По-друге, Верховний Суд чітко підтримав підхід, за яким неналежне повідомлення відповідача про розгляд справи в суді першої інстанції дає йому право заявити про сплив позовної давності вже на стадії апеляційного перегляду. По-третє, справа є особливо цікавою тим, що виросла з практики саме криворізьких судів, а отже становить практичний інтерес для всіх, хто веде банківські та кредитні спори у Кривому Розі.

Це не просто технічне рішення у старій кредитній справі. Насправді постанова демонструє, наскільки важливими у спорах із банками є часові межі захисту права, належне повідомлення сторін, зміна строку виконання зобов’язання через досудову вимогу та правильне розмежування різних способів захисту кредитора. Для тих, хто шукає ефективний правовий захист у кредитних конфліктах, ця справа є прикладом того, як навіть формально обґрунтована вимога банку може бути відхилена, якщо пропущено строк звернення до суду.

Інші кредитні спори з банком читай в статті: Банківський кредит, порука та межі відповідальності (справа № 211/2569/15-ц)

Суть спору

Позивачем у справі виступило Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», яке звернулося до суду ще у липні 2016 року з вимогою стягнути з позичальниці заборгованість за кредитним договором від 12 вересня 2007 року. За умовами договору банк надав кредит у сумі 15 888 доларів США строком до 11 вересня 2027 року. Банк зазначав, що відповідачка не виконувала свої зобов’язання належним чином, не сплачувала тіло кредиту, проценти, комісію та інші платежі.

Станом на 30 червня 2016 року, за розрахунком банку, загальна заборгованість становила 53 655,25 доларів США, що в гривневому еквіваленті дорівнювало 1 333 332,96 грн. До цієї суми входили: заборгованість за кредитом, проценти, комісія та пеня. Саме цю суму, разом із судовими витратами, банк просив стягнути з боржниці.

На перший погляд, спір виглядав типовим для банківської практики: є кредит, є прострочення, є розрахунок заборгованості, є позов. Однак подальший розвиток справи показав, що у кредитних правовідносинах вирішальними часто стають не лише цифри у розрахунку, а й те, коли саме у кредитора виникло право на звернення до суду та чи встиг він реалізувати це право в межах позовної давності.

Позиція позивача – АТ КБ «ПриватБанк»

Позиція банку будувалася на класичній для таких спорів моделі. Банк виходив із того, що кредитний договір був укладений належним чином, кошти були фактично надані, а відповідачка порушила умови договору. Тому позов про стягнення боргу, на думку банку, був цілком законним і підлягав задоволенню.

Після того як суд першої інстанції ухвалив заочне рішення на користь банку, а апеляційний суд скасував його та відмовив у позові, банк у касаційній скарзі наполягав на кількох ключових тезах.

По-перше, ПриватБанк стверджував, що апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права, коли дійшов висновку про сплив позовної давності. На думку банку, позовна давність не могла обчислюватися так, як це зробив апеляційний суд.

По-друге, банк вважав, що відповідачка не мала права заявляти про застосування позовної давності лише в апеляційній інстанції. Логіка кредитора полягала в тому, що така заява повинна була подаватися у суді першої інстанції до ухвалення рішення. Оскільки цього не було зроблено, апеляційний суд, на переконання банку, не мав підстав приймати таку заяву до розгляду.

По-третє, банк посилався на те, що відповідачка нібито була належним чином повідомлена про розгляд справи у суді першої інстанції.

Саме тому, як вважав позивач, не існувало жодних поважних причин для подання заяви про позовну давність уже після ухвалення заочного рішення.

По-четверте, ПриватБанк намагався використати аргумент про непослідовну поведінку відповідачки. Банк вказував, що в іншій справі, пов’язаній із тим самим кредитним зобов’язанням та іпотекою, відповідачка посилалася на неотримання вимоги банку, а тому її позиція у цій справі, де апеляційний суд визнав факт отримання вимоги у 2010 році, нібито свідчила про недобросовісність.

Отже, для банку принципово важливими були два питання: довести належне повідомлення відповідачки про розгляд справи та відстояти інше бачення початку перебігу позовної давності.

Позиція відповідачки

Відповідачка фактично побудувала свій захист навколо процесуального та матеріально-правового аспектів.

Процесуальний аспект зводився до того, що вона не була належним чином повідомлена про розгляд справи у суді першої інстанції.

Матеріально-правовий аспект полягав у тому, що банк пропустив трирічну позовну давність.

Позиція суду першої інстанції: Тернівський районний суд міста Кривого Рогу

Тернівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області 20 жовтня 2016 року ухвалив заочне рішення, яким позов банку задовольнив.

Позиція апеляційного суду: Дніпровський апеляційний суд

Дніпровський апеляційний суд скасував рішення та відмовив у позові.

Позиція Верховного Суду

Верховний Суд підтримав апеляцію та підтвердив сплив позовної давності.

Висновок

Постанова Верховного Суду від 30 січня 2026 року у справі № 215/3082/16-ц є важливою для всієї судової практики у сфері кредитних спорів, а для Кривого Рогу — особливо.

Повний текст постанови ВСУ читайте за посиланням: Єдиний державний реєстр судових рішень

Більше розборів банківських справ дивись в розділі: Банківські справи Кривий Ріг - Адвокат Кривий Ріг.