Стягнення аліментів на користь особи, з якою фактично проживає дитина: аналіз постанови Верховного Суду у справі № 212/1496/24

Суть спору: як виникла справа

Позивачем у справі виступив батько малолітньої дитини ОСОБА_1. У лютому 2024 року він звернувся до суду з позовом до бабусі дитини ОСОБА_2 про відібрання дитини. Свої вимоги він мотивував тим, що є рідним батьком малолітньої доньки, а після смерті матері дитина залишилася проживати з бабусею, яка, на його думку, не сприяла спілкуванню батька з дитиною, не дозволяла дитині переїхати до нього та негативно налаштовувала доньку проти нього.

Фактично батько просив відібрати дитину у бабусі та повернути її до нього за місцем його проживання.

Натомість бабуся дитини ОСОБА_2 подала зустрічний позов. У ньому вона просила:

• відібрати дитину від батька;
• визначити місце проживання дитини разом із нею;
• встановити опіку над дитиною;
• стягнути з батька аліменти в розмірі 40 % його доходу, але не менше встановленого законом мінімуму.

Свою позицію бабуся обґрунтовувала тим, що дитина має інвалідність з дитинства, особливі потреби, потребує постійного догляду, а батько фактично не бере участі ні у вихованні, ні в утриманні, ні в лікуванні дитини.

Крім того, із самостійним позовом звернувся й дідусь ОСОБА_3. Він також просив відібрати дитину від батька, визначити місце її проживання разом з ним і бабусею та встановити над дитиною опіку. Аргументація була схожою: дитина фактично проживає у їхній сім’ї, саме вони забезпечують її потреби, тоді як батько не виконує своїх батьківських функцій.

Таким чином, у межах однієї справи суд розглядав одразу три блоки вимог: первісний позов батька про відібрання дитини, зустрічний позов бабусі про відібрання дитини, встановлення опіки та стягнення аліментів, а також окремий позов дідуся з подібними вимогами.

Фактичні обставини, які мали значення для справи

З матеріалів справи вбачається, що дитина народилася у шлюбі між ОСОБА_1 та ОСОБА_5. Після розірвання шлюбу між батьками дитина залишилася проживати з матір’ю. Пізніше мати уклала новий шлюб, змінила прізвище, а згодом померла.

Після смерті матері дитина фактично залишилася проживати у сім’ї бабусі та дідуся. Верховний Суд окремо звернув увагу на низку важливих доказів, які вже були встановлені судами нижчих інстанцій:

• висновок органу опіки та піклування рекомендував залишити дитину проживати у сім’ї баби та діда з огляду на інтереси дитини та необхідність збереження її психічного здоров’я;
• дитина має статус дитини з інвалідністю, перебуває на диспансерному обліку, потребує медичної реабілітації, лікування, спеціального навчання та постійного супроводу;
• саме бабуся та дідусь системно супроводжували дитину до медичних та реабілітаційних закладів, забезпечували її речами, ліками, ортопедичним взуттям, окулярами, засобами догляду;
• школа та психологічна характеристика засвідчували, що дитина перебуває в комфортному емоційному стані, доглянута, забезпечена всім необхідним, а батько жодного разу не з’являвся до навчального закладу та не підтримував зв’язок із вчителями;
• з письмових пояснень самої дитини випливало, що вона хоче залишитися проживати саме з бабусею та дідусем, які про неї піклуються.

Окремо важливим фактом була наявність попереднього судового наказу про стягнення з батька аліментів на користь матері дитини у розмірі 1/4 його доходу. Водночас виконавча служба підтвердила, що за період із 19 червня 2019 року по 22 грудня 2023 року ці аліменти боржником не сплачувалися. Після смерті матері як стягувача виконавче провадження було закінчене.

Ця обставина стала ключовою для подальшої правової оцінки Верховного Суду: дитина об’єктивно залишилася без реального механізму отримання аліментів від батька, хоча сам обов’язок батька щодо утримання дитини не припинився.

Позиція позивача: чого вимагав батько дитини

Позиція первісного позивача, тобто батька, зводилася до того, що після смерті матері саме він, як рідний батько, має право на проживання дитини разом із ним та на її повернення за його місцем проживання.

Свою позицію він будував насамперед на формальному статусі батька. Він зазначав, що бабуся перешкоджає його спілкуванню з дитиною, не дозволяє забрати доньку до себе і впливає на ставлення дитини до нього.

Разом із тим матеріали справи свідчать, що фактичний зв’язок батька з дитиною був вкрай слабким. Докази, наявні у справі, не підтвердили активної та стабільної участі батька у житті дитини. Навпаки, із характеристик, листів, позиції органу опіки та навіть пояснень самої дитини випливало, що реальна повсякденна турбота про малолітню особу здійснювалася не батьком, а іншими членами сім’ї.

У цій частині справа ще раз показує, що сам по собі статус біологічного батька не гарантує автоматичного задоволення вимог у сімейному спорі. Суд оцінює не лише правовий титул, а й реальну поведінку особи, ступінь виконання нею обов’язків, сталість контакту з дитиною та відповідність заявлених вимог найкращим інтересам дитини.

Позиція відповідачки та заявниці касаційної скарги: аргументи бабусі

Позиція бабусі була значно ширшою та фактично ґрунтувалася на інтересі дитини. Вона наголошувала, що після смерті матері саме її сім’я стала для дитини постійним середовищем проживання, розвитку, лікування та психологічної стабільності.

Ключовим аргументом бабусі в касації стало не питання опіки чи місця проживання, а право вимагати аліменти на дитину від її батька без попереднього позбавлення останнього батьківських прав і без призначення бабусі опікуном.

Бабуся посилалася на статті 180 та 258 Сімейного кодексу України і стверджувала, що для стягнення аліментів мають значення лише дві обставини: дитина постійно проживає разом із нею, а батько не надає дитині утримання. На її думку, ці дві обставини були доведені належними доказами і фактично не заперечувалися.

Також вона наголошувала, що після смерті матері попередній механізм примусового стягнення аліментів припинився, а батько добровільно допомоги не надавав. За таких умов дитина, яка до того ж має інвалідність, фактично утримувалася бабусею та дідусем без участі батька.

Особливо важливо, що в касаційній скарзі бабуся відмежувала питання аліментів від інших вимог. Вона вказувала, що право бабусі на звернення із вимогою про стягнення аліментів не повинно ставитися у залежність від того, чи позбавлено батька батьківських прав, чи визначено місце проживання дитини судом, чи встановлено над нею опіку. Цей аргумент Верховний Суд фактично підтримав.

Позиція суду першої інстанції

Покровський районний суд міста Кривого Рогу рішенням від 07 липня 2025 року відмовив у задоволенні всіх заявлених вимог.

Щодо первісного позову батька суд зазначив, що дитина ніколи не була зареєстрована разом із ним та фактично після розірвання шлюбу не проживала за його адресою. Доказів того, що місце проживання дитини було змінено без його згоди, надано не було. Саме тому суд першої інстанції не побачив правових підстав для відібрання дитини у бабусі та передачі її батькові.

Щодо зустрічного позову бабусі та позову дідуся суд зайняв досить формальну правову позицію. Він виходив із того, що баба і дід не наділені самостійним правом на звернення до суду з вимогою про відібрання дитини від батька без позбавлення останнього батьківських прав. Усі інші вимоги, в тому числі про визначення місця проживання, встановлення опіки та стягнення аліментів, суд розцінив як похідні від цих основних вимог, а тому також відмовив у їх задоволенні.

Саме в цій частині рішення першої інстанції згодом зазнало критики з боку Верховного Суду. Найбільша помилка місцевого суду полягала в тому, що він фактично об’єднав різні за правовою природою вимоги в одну конструкцію і поставив можливість стягнення аліментів у залежність від вирішення питання про позбавлення батька батьківських прав чи встановлення опіки. Такий підхід виявився надто вузьким і формалізованим.

Позиція апеляційного суду

Дніпровський апеляційний суд постановою від 07 жовтня 2025 року залишив рішення Покровського районного суду міста Кривого Рогу без змін у тій частині, яка була предметом оскарження.

Апеляційний суд погодився, що чинне законодавство не передбачає права діда і баби на відібрання дитини від рідного батька та встановлення опіки без позбавлення його батьківських прав. Так само апеляційний суд вказав, що опіка встановлюється щодо дітей-сиріт або дітей, батьки яких позбавлені батьківських прав, визнані безвісно відсутніми тощо.

Іншими словами, апеляційна інстанція фактично повторила логіку місцевого суду: якщо немає юридичного рішення про позбавлення батька батьківських прав і немає статусу опікуна, то немає й підстав для стягнення аліментів на користь бабусі. Саме такий підхід Верховний Суд визнав помилковим, адже апеляційний суд не відокремив вимогу про стягнення аліментів як самостійну вимогу, спрямовану передусім на захист права дитини на належне утримання.

Позиція Верховного Суду: пріоритет інтересів дитини над формальним підходом

Верховний Суд переглядав справу лише в межах вимоги про стягнення аліментів. Інші частини спору, пов’язані з опікою, місцем проживання та відібранням дитини, на стадії касації вже не були предметом перегляду. Касаційний суд виходив з кількох базових правових позицій:

• батьки зобов’язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (стаття 180 СК України), і смерть одного з батьків не припиняє цього обов’язку для іншого;
• аліменти є власністю дитини, а особа, на користь якої вони стягуються, лише розпоряджається ними в інтересах дитини;
• за статтею 258 СК України баба і дід мають право на захист прав та інтересів внуків у суді без спеціальних повноважень;
• баба, з якою проживає онука, має право звернутися з позовом до батька про стягнення аліментів без призначення її опікуном;
• суди попередніх інстанцій не врахували, що дитина фактично проживає з бабусею, батько добровільно обов’язок з утримання не виконує, попереднє виконавче провадження закінчене, а дитина є дитиною з інвалідністю та потребує підвищеного матеріального забезпечення.

Чому Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу

Попри те, що бабуся просила стягнути 40 % від доходу батька, Верховний Суд задовольнив вимоги частково і визначив розмір аліментів у 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Такий підхід був мотивований кількома обставинами:

• саме такий розмір уже був раніше встановлений судовим наказом на користь матері дитини, і батьки його не оспорювали;
• 1/4 доходу на одну дитину фактично є базовим і безспірним розміром, визнаним законодавцем для подібних випадків.

При цьому суд окремо зауважив, що розмір аліментів у майбутньому може бути змінений. Це означає, що за наявності підстав одержувач аліментів може ініціювати питання про збільшення їх розміру, а платник — про зменшення. Такий висновок важливий для практики, адже він залишає сторонам простір для подальшого судового реагування залежно від змін у стані здоров’я дитини, доходах батька чи інших істотних обставинах.

Значення цієї справи для практики криворізьких судів

Справа № 212/1496/24 є саме криворізькою практикою не лише формально за місцем розгляду в першій інстанції, а й по суті. Вона відображає реальні проблеми, які виникають у сімейних конфліктах у Кривому Розі: коли після смерті одного з батьків дитина фактично проживає з близькими родичами, а другий з батьків не забезпечує належної участі в її житті.

Для юридичної практики в регіоні це рішення важливе з кількох причин:

• воно підтверджує, що у сімейному спорі не можна обмежуватися буквальним і спрощеним тлумаченням норм: якщо дитина реально проживає з бабусею, а батько не утримує її, бабуся може захищати право дитини на аліменти без складних додаткових формальностей;
• справа демонструє значення доказової бази — роль відіграли конкретні документи: висновок органу опіки, характеристика зі школи, психологічна характеристика, медичні документи, довідки з реабілітаційного центру, чеки на лікування, дані виконавчої служби про несплату аліментів, пояснення дитини;
• рішення дає орієнтир місцевим судам: питання про аліменти має оцінюватися окремо від спорів про позбавлення батьківських прав, встановлення опіки чи визначення місця проживання дитини;
• справа підкреслює, що практика представництва в судах Кривий Ріг у сімейних спорах повинна будуватися не на формальному переліку статусів учасників, а на здатності довести, хто насправді забезпечує інтереси дитини.

В разі, якщо Вам необхідна допомога адвоката з сімейного права в м. Кривий Ріг, напишіть нам: Сімейне право — Адвокат Кривий Ріг.

Правовий висновок Верховного Суду, який варто запам’ятати

Найважливіший висновок цієї постанови можна сформулювати так: бабуся, з якою фактично проживає дитина, має право звернутися до суду в інтересах дитини з вимогою про стягнення аліментів з батька навіть без призначення її опікуном і без попереднього позбавлення батька батьківських прав.

Цей висновок має прикладне значення для численних подібних ситуацій, коли дитина через життєві обставини мешкає не з батьками, а з близькими родичами, які фактично виконують функцію щоденного догляду, забезпечення та виховання.

Водночас постанова не означає автоматичного перенесення всіх батьківських прав на бабусю чи дідуся. Верховний Суд дуже обережно відділив питання матеріального утримання дитини від більш складних вимог щодо статусу батька, місця проживання чи опіки. Це виважений підхід, який дозволяє невідкладно забезпечити дитині фінансовий захист, не підміняючи собою вирішення інших спорів.

Висновки

Постанова Верховного Суду від 04 лютого 2026 року у справі № 212/1496/24 є важливою для всієї української сімейної практики, але особливо цінною вона є як орієнтир для справ, що розглядаються судами Кривого Рогу та Дніпропетровської області.

У цій справі Верховний Суд фактично виправив надмірно формальний підхід судів попередніх інстанцій і поставив у центр спору реальні інтереси дитини. Суд підтвердив, що:

• право дитини на утримання не може ставитися в залежність від тривалих спорів про опіку чи позбавлення батьківських прав;
• якщо дитина реально проживає з бабусею, а батько не виконує свого обов’язку з утримання, аліменти можуть бути стягнуті на користь бабусі як особи, що діє в інтересах дитини;
• у сімейних справах вирішальне значення має не лише формальний правовий статус, а й реальна поведінка сторін та їх участь у житті дитини.

Для тих, хто аналізує сучасну судову практику у категорії сімейних спорів, це рішення є показовим прикладом того, як Верховний Суд захищає принцип найкращих інтересів дитини не декларативно, а практично. У контексті регіональної практики воно є вагомим орієнтиром для подальшого формування сталої та справедливої судової позиції у спорах, де особливо важливими є інтереси дитини, професійний супровід і якісне представництво в судах Кривий Ріг.

В разі, якщо вам необхідна консультація чи послуга по стягненню аліментів в м. Кривий Ріг, тисніть сюди: Послуги — Адвокат Кривий Ріг.

Повний текст постанови Верховного Суду читайте за посиланням: Єдиний державний реєстр судових рішень. Аналітичний розбір криворізьких сімейних справ, що пройшли розгляд в Верховному Суді України читайте в розділі: Сімейні справи Кривий Ріг — Адвокат Кривий Ріг.