Борг, розписка і проценти 8 % на місяць: як Верховний Суд підтвердив підхід криворізьких судів у спорах про позику

(аналіз постанови Верховного Суду від 15.05.2025 у справі № 212/7460/23)

1. Вступ: значення справи для судової практики Кривого Рогу

Справи про стягнення заборгованості за договорами позики традиційно становлять значну частину цивільних спорів, що розглядаються судами м. Кривого Рогу. Особливої складності вони набувають тоді, коли йдеться про великі суми в іноземній валюті, значні проценти за користування коштами та боргові розписки, складені у простій письмовій формі.

Постанова Верховного Суду від 15 травня 2025 року у справі № 212/7460/23 є показовою з кількох причин. По-перше, вона підтверджує стабільність підходу криворізьких судів до кваліфікації боргових розписок як належного доказу договору позики. По-друге, Верховний Суд детально систематизував правові висновки щодо істотних умов договору позики, моменту його укладення та доказування факту передання коштів. По-третє, справа має важливе практичне значення для всіх, хто здійснює представництво в судах Кривого Рогу у фінансових і боргових спорах.

2. Фактичні обставини справи та позиція позивача

У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики. Позовні вимоги ґрунтувалися на подіях, що мали місце 06 грудня 2021 року.

Саме цього дня відповідачі склали боргову розписку, якою підтвердили отримання у борг 60 000 доларів США «під розвиток бізнесу» з обов’язком сплачувати 8 % на місяць та повернути всю суму до кінця 2022 року. Оригінал розписки перебував у позивача, відміток про повернення коштів документ не містив.

Позиція позивача була послідовною та юридично вивіреною. Він наполягав на тому, що між сторонами виникли правовідносини саме з договору позики, який є реальним правочином і вважається укладеним з моменту фактичного передання грошових коштів. Відсутність будь-яких доказів повернення боргу або сплати процентів, на думку позивача, свідчила про прострочення виконання зобов’язання та наявність правових підстав для примусового стягнення боргу у судовому порядку.

Окремо позивач наголошував на солідарній відповідальності відповідачів, оскільки розписка була складена та підписана ними спільно, а грошові кошти були отримані «разом і в борг».

3. Рішення суду першої інстанції: формування боргового зобов’язання

Жовтневий районний суд міста Кривого Рогу рішенням від 22 лютого 2024 року повністю задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1. Суд першої інстанції встановив, що:

• між сторонами 06 грудня 2021 року був укладений договір позики;
• факт отримання грошових коштів підтверджується борговою розпискою;
• відповідачі не надали жодних доказів повернення позики або сплати процентів;
• строк виконання зобов’язання закінчився наприкінці 2022 року.

Суд виходив із того, що відповідно до статей 1046, 1047 ЦК України боргова розписка є належним доказом не лише укладення договору позики, а й факту передання коштів. Відсутність у матеріалах справи будь-яких документів, що підтверджують виконання зобов’язання, дала суду підстави для висновку про наявність заборгованості у повному обсязі.

Цей підхід є типовим для практики районних судів Кривого Рогу, де ключове значення надається реальному змісту правовідносин та документальному підтвердженню передачі коштів.

4. Позиція апеляційного суду: корекція розрахунку процентів

Дніпровський апеляційний суд постановою від 27 листопада 2024 року частково задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_2. При цьому апеляційний суд не поставив під сумнів сам факт існування договору позики чи обов’язок відповідачів повернути суму боргу.

Ключовою відмінністю позиції апеляційного суду стала переоцінка розрахунку процентів. Суд дійшов висновку, що суд першої інстанції помилково виходив із 22 місяців користування коштами, тоді як фактичний строк дії договору охоплював:

• період з 06 грудня 2021 року по 31 грудня 2021 року;
• 12 місяців 2022 року.

Відтак апеляційний суд зменшив суму процентів, що підлягали стягненню, з 105 600 доларів США до 61 470,96 доларів США, водночас залишивши без змін висновки про солідарну відповідальність відповідачів та обов’язок повернення основної суми боргу.

Такий підхід свідчить про уважне ставлення апеляційної інстанції до математичної точності розрахунків, що є характерним для практики Дніпровського апеляційного суду у спорах фінансового характеру.

5. Доводи касаційної скарги: спроба поставити під сумнів сам борг

У касаційній скарзі ОСОБА_2 фактично намагався поставити під сумнів сам факт виникнення зобов’язання. Основні аргументи зводилися до того, що:

• у розписці не зазначено, у кого саме були отримані кошти;
• не визначено порядок нарахування та сплати процентів;
• сама розписка нібито не підтверджує факту передання грошей;
• суди не врахували практику Верховного Суду у подібних справах.

Фактично касатор прагнув перекваліфікувати спір із площини виконання зобов’язання у площину доведення самого факту існування договору позики.

6. Позиція Верховного Суду: стабільність підходу та захист прав кредитора

Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, підтвердивши законність і обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій.

Колегія суддів чітко наголосила, що договір позики є реальним правочином і вважається укладеним з моменту передання грошових коштів. Боргова розписка, яка містить зобов’язання повернути отримані кошти, є належним доказом як укладення договору, так і факту передання грошей.

Верховний Суд окремо звернув увагу на усталену правову позицію: особа, у якої знаходиться оригінал боргової розписки, вважається позикодавцем, якщо не доведено неправомірність володіння таким документом. Відповідачі жодних доказів неправомірного заволодіння розпискою не надали.

Суд також підкреслив, що правові висновки Верховного Суду не є універсальними шаблонами і мають застосовуватися з урахуванням конкретних фактичних обставин справи. Саме тому посилання касатора на інші рішення суду касаційної інстанції не були прийняті.

7. Значення постанови для практики криворізьких судів

Постанова Верховного Суду у справі № 212/7460/23 підтверджує правильність підходу, який уже тривалий час застосовується судами Кривого Рогу у спорах про стягнення боргів за розписками.

Для практикуючих юристів і адвокатів Кривого Рогу це рішення є орієнтиром у справах, пов’язаних із приватними позиками, великими сумами та значними процентами. Воно демонструє, що суди послідовно захищають право кредитора за наявності належно оформленої боргової розписки та відсутності доказів виконання зобов’язання боржником.

8. Висновки

Справи про стягнення заборгованості за договорами позики залишаються одними з найбільш поширених у цивільному судочинстві. Постанова Верховного Суду від 15 травня 2025 року у справі № 212/7460/23 ще раз підтвердила: боргова розписка є сильним доказом, а формальні спроби уникнути відповідальності не знаходять підтримки у судах.

Для ефективного захисту прав сторін у таких спорах ключове значення має комплексний підхід до доказування, правильна кваліфікація правовідносин та професійне представництво в судах Кривого Рогу. Саме це дозволяє забезпечити передбачуваність судової практики та реальне виконання судових рішень.

Читайте повний текст рішення: Єдиний державний реєстр судових рішень.

Більше про трудові спори в м. Кривий Ріг: Трудові справи Кривий Ріг - Адвокат Кривий Ріг.