Юрисдикція у сімейних спорах з іноземним елементом: аналіз постанови Верховного Суду у справі № 212/4948/23 та її значення для практики криворізьких судів

Обставини справи

Позивачем у справі виступив громадянин України ОСОБА_1, який звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, громадянки Російської Федерації. Третіми особами у справі були залучені органи опіки та піклування — Департамент служби у справах дітей Харківської міської ради та служба у справах дітей по Немишлянському району.

Позов містив дві основні вимоги:

• визначити місце проживання малолітньої дитини з батьком;
• позбавити матір батьківських прав.

Позивач зазначав, що з 2019 року він проживав разом із відповідачкою як чоловік і жінка без реєстрації шлюбу. Спочатку вони мешкали в Україні, зокрема у квартирі в Харкові, після чого у 2020 році виїхали до Російської Федерації.

У Росії у сторін народилася донька. При цьому батьком у свідоцтві про народження був зазначений позивач, а матір’ю — відповідачка.

За твердженням позивача, у грудні 2020 року відповідачка залишила дитину з батьком, після чого фактично припинила будь-яку участь у житті дитини:

• не відвідувала її;
• не брала участі у вихованні;
• не надавала матеріальної допомоги.

Дитина згодом отримала громадянство України, а позивач забезпечив її проживання в Україні. Для цього він уклав договір оренди житла у Кривому Розі.

Позивач вважав, що поведінка відповідачки свідчить про свідоме ухилення від виконання батьківських обов’язків, що відповідно до сімейного законодавства може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Саме тому він звернувся до суду з вимогою врегулювати правовий статус дитини.

Позиція позивача

Позивач обґрунтовував свої вимоги такими аргументами:

• дитина фактично проживає з батьком, який забезпечує її утримання та виховання;
• мати не бере участі у житті дитини, не підтримує контакт і не виконує своїх обов’язків;
• дитина є громадянкою України, що має значення для визначення правового режиму її захисту;
• позбавлення матері батьківських прав необхідне для стабілізації правового статусу дитини.

Також позивач наполягав, що справа може і повинна розглядатися у судах України, оскільки:

• він є громадянином України;
• дитина є громадянкою України;
• фактичне місце проживання дитини знаходиться на території України.

У касаційній скарзі представник позивача зазначив, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми міжнародного приватного права та помилково відмовили у відкритті провадження.

Позиція суду першої інстанції

Жовтневий районний суд міста Кривого Рогу відмовив у відкритті провадження у справі. Основні аргументи суду були такими:

• відповідачка є громадянкою Російської Федерації;
• вона не має місця проживання або майна на території України;
• дитина народилася у Російській Федерації;
• останнім місцем проживання сторін була Росія.

На підставі цих обставин суд дійшов висновку, що спір не підлягає розгляду судами України, а повинен розглядатися за місцем проживання відповідачки. Суд також роз’яснив позивачу, що він має право звернутися до суду іноземної держави, де проживає відповідачка.

Фактично це означало, що український суд відмовився від розгляду спору, навіть не відкривши провадження.

Позиція апеляційного суду

Дніпровський апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та залишив ухвалу без змін. Апеляційний суд вважав, що:

• справа містить іноземний елемент;
• відповідачка не проживає в Україні;
• відсутні підстави для розгляду справи українськими судами.

Таким чином, апеляційний суд підтримав позицію про відсутність міжнародної юрисдикції українських судів.

Правова проблема у справі

Ключове питання, яке постало перед Верховним Судом, полягало у визначенні: чи мають суди України юрисдикцію розглядати спір щодо дитини, якщо один із батьків є іноземцем, а дитина проживає в Україні.

Це питання напряму пов’язане з:

• Законом України «Про міжнародне приватне право»;
• нормами Цивільного процесуального кодексу України;
• Гаазькою конвенцією 1996 року про юрисдикцію та заходи захисту дітей.

Правова позиція Верховного Суду

Верховний Суд не погодився з висновками попередніх судів. Суд касаційної інстанції зазначив, що при визначенні юрисдикції у спорах щодо дітей необхідно враховувати міжнародні конвенції, зокрема Гаазьку конвенцію 1996 року.

Таким чином, визначальним фактором є не громадянство сторін і не місце народження дитини, а фактичне місце її проживання.

Поняття «звичайного місця проживання дитини»

Верховний Суд звернув увагу, що це поняття не має формального визначення, однак визначається на основі фактичних обставин. Серед критеріїв визначення звичайного місця проживання:

• тривалість проживання у певній державі;
• регулярність перебування;
• умови проживання;
• соціальні зв’язки;
• інтеграція у середовище;
• мовні та культурні фактори;
• сімейні відносини.

Якщо дитина проживає в Україні та інтегрована у соціальне середовище, саме українські суди повинні вирішувати спір.

Помилки судів попередніх інстанцій

Верховний Суд встановив, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили істотні процесуальні порушення. Зокрема вони:

• не встановили фактичне місце проживання дитини;
• не дослідили тривалість перебування дитини в Україні;
• не з’ясували дату в’їзду дитини до України;
• не дослідили ступінь інтеграції дитини у соціальне середовище.

Фактично суди відмовили у розгляді справи без з’ясування ключових обставин, що є порушенням принципу доступу до правосуддя.

Неправильне застосування судової практики

Суди нижчих інстанцій також помилково послалися на постанову Верховного Суду 2022 року у справі № 200/421/19. Верховний Суд пояснив, що ця справа не є подібною, оскільки:

• вона стосувалася спору між Україною та Японією;
• Японія не є учасником Гаазької конвенції 1996 року;
• у даній справі така конвенція застосовується.

Отже, попередні суди неправильно застосували правові висновки Верховного Суду.

Рішення Верховного Суду

Верховний Суд:

• задовольнив касаційну скаргу;
• скасував ухвалу суду першої інстанції;
• скасував постанову апеляційного суду;
• направив справу на продовження розгляду до суду першої інстанції.

Суд підкреслив, що питання відкриття провадження має бути вирішене після встановлення фактичного місця проживання дитини.

Значення постанови для судової практики

Ця постанова має важливе значення для практики розгляду сімейних справ з іноземним елементом. Верховний Суд фактично підтвердив такі принципи:

• визначальним критерієм юрисдикції є місце проживання дитини;
• громадянство відповідача не є вирішальним фактором;
• суди повинні застосовувати міжнародні конвенції;
• відмова у відкритті провадження без встановлення ключових обставин є неправомірною.

Практичне значення для криворізьких судів

Оскільки справа виникла у Жовтневому районному суді міста Кривого Рогу, ця постанова має особливе значення для формування місцевої судової практики. Сімейні спори з іноземним елементом у великих промислових містах України, зокрема у Кривому Розі, зустрічаються дедалі частіше. Причинами є:

• трудова міграція;
• змішані шлюби;
• переміщення сімей між державами;
• народження дітей за кордоном.

У таких ситуаціях особливо важливим є професійний юридичний супровід, оскільки помилки у визначенні юрисдикції можуть призвести до затягування справи на роки.

Саме тому у подібних спорах ключову роль відіграє правильна побудова процесуальної позиції та належне представництво інтересів у суді. В разі, якщо у Вас виник подібний сімейний спір в м. Кривому Розі, звертайтесь до нас: Сімейне право — Адвокат Кривий Ріг.

Висновки

Постанова Верховного Суду у справі № 212/4948/23 стала важливим орієнтиром для судів щодо визначення юрисдикції у сімейних спорах з іноземним елементом. Суд підтвердив, що:

• головним критерієм юрисдикції є звичайне місце проживання дитини;
• суди повинні враховувати Гаазьку конвенцію 1996 року;
• відмова у відкритті провадження без дослідження фактичних обставин є незаконною.

Для правозастосовної практики це рішення має принципове значення, адже воно забезпечує реальний доступ до правосуддя у сімейних спорах міжнародного характеру.

З огляду на активну міграцію населення та збільшення кількості міжнародних сімей, подібні справи ставатимуть дедалі поширенішими. Саме тому формування послідовної практики Верховного Суду є важливим кроком до забезпечення належного захисту прав дітей та батьків.

Для практики розгляду сімейних справ у Кривому Розі це рішення також є показовим, оскільки підтверджує: навіть за наявності іноземного елемента українські суди можуть і повинні розглядати спір, якщо дитина фактично проживає на території України. А ефективне представництво в судах у таких категоріях справ часто стає ключовим фактором для захисту прав дитини та батьків.

В разі, якщо вам необхідна консультація чи послуга представництва в суді по сімейним спорах з іноземним елементом, тисніть сюди: Послуги — Адвокат Кривий Ріг.

Повний текст постанови Верховного Суду читайте за посиланням: Єдиний державний реєстр судових рішень. Аналітичний розбір криворізьких сімейних справ, що пройшли розгляд в Верховному Суді України читайте в розділі: Сімейні справи Кривий Ріг — Адвокат Кривий Ріг.