Відсутність предмета спору чи передчасне закриття провадження: аналіз позиції Верховного Суду у трудовому спорі за участю АТ «Українська залізниця» (справа № 211/2401/19)

Фактична основа спору та його криворізький контекст

Позивач ОСОБА_1 працював машиністом електровоза у структурному підрозділі Криворізького локомотивного депо (ТЧ-2 Кривий Ріг) регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця». Тобто спір безпосередньо пов’язаний із трудовими правовідносинами, що виникли та реалізовувались у місті Кривий Ріг, а всі ключові рішення суду першої інстанції ухвалювались Довгинцівським районним судом м. Кривого Рогу.

Підставою для конфлікту стала транспортна подія 12 лютого 2019 року на станції Нікополь, після якої працівника було відсторонено від роботи, позбавлено посвідчення машиніста, а згодом — звільнено за пунктом 2 статті 40 КЗпП України через нібито невідповідність займаній посаді.

Позиція позивача

Позиція ОСОБА_1 у справі була послідовною та комплексною. Він наполягав на тому, що:

• Звільнення відбулося з порушенням трудового законодавства, оскільки він не відмовлявся від запропонованого переведення на іншу посаду, а навпаки — двічі письмово погоджувався на переведення на посаду помічника машиніста електровоза.
• Не була отримана обов’язкова згода профспілкового органу, членом якого він є, що прямо суперечить вимогам статті 43 КЗпП України.
• Фактичного допуску до роботи після формального поновлення не відбулося, а отже його право на працю, гарантоване статтею 43 Конституції України, залишилось нереалізованим.
• Роботодавець, видавши наказ про поновлення на роботі у 2019 році, діяв виключно формально, не забезпечивши реального виконання судового рішення.

Саме з цих підстав позивач наполягав на необхідності нового судового розгляду та вважав помилковим закриття провадження апеляційним судом через нібито відсутність предмета спору.

Позиція суду першої інстанції (Довгинцівський районний суд м. Кривого Рогу)

Суд першої інстанції при новому розгляді справи у 2023 році зайняв позицію, яка загалом відповідала підходу до захисту трудових прав працівника.

Довгинцівський районний суд м. Кривого Рогу встановив, що:

• позивач дійсно надавав згоду на переведення;
• профспілковий комітет відмовив у наданні згоди на звільнення;
• роботодавець, попри це, застосував крайню міру дисциплінарного впливу — звільнення.

Суд визнав незаконним наказ про звільнення та повторно поновив ОСОБА_1 на посаді машиніста електровоза. Водночас суд відмовив у стягненні середнього заробітку за певні періоди, виходячи з того, що формальне поновлення та виплата компенсації вже мали місце.

Це рішення є типовим прикладом того, як суди Кривого Рогу підходять до оцінки дотримання гарантій працівника у трудових спорах, зосереджуючись на реальних, а не формальних наслідках дій роботодавця.

Позиція апеляційного суду

Дніпровський апеляційний суд у липні 2024 року обрав інший підхід. Він скасував рішення суду першої інстанції та закрив провадження, пославшись на пункт 2 частини першої статті 255 ЦПК України.

Апеляційний суд виходив із того, що:

• наказ про звільнення був скасований;
• працівник був поновлений на роботі наказом роботодавця ще у 2019 році;
• середній заробіток за час вимушеного прогулу виплачений.

За логікою апеляційного суду, ці обставини свідчили про відсутність предмета спору, а отже подальший розгляд справи є недоцільним.

Ключова правова проблема: чи дійсно відсутній предмет спору

Саме це питання стало центральним у касаційному провадженні. Верховний Суд наголосив, що формальне усунення наслідків порушення не завжди означає припинення самого спору, особливо якщо первинне судове рішення, на виконання якого вчинялись відповідні дії, було згодом скасоване.

У даній справі наказ про поновлення ОСОБА_1 був виданий на виконання рішення суду першої інстанції від 05 серпня 2019 року, яке у 2022 році скасоване Верховним Судом. Відтак, правова підстава для такого поновлення зникла, а спір між сторонами фактично залишився невирішеним.

Позиція Верховного Суду

Верховний Суд детально виконав аналіз процесуальних норм та власної практики щодо поняття предмета спору.

• відсутність предмета спору має місце лише тоді, коли між сторонами не залишилось жодних неврегульованих питань;
• якщо дії відповідача ґрунтуються на судовому рішенні, яке згодом скасоване, такі дії не можуть автоматично усувати спір;
• апеляційний суд зобов’язаний оцінювати не лише формальні документи, а й правову природу та чинність підстав, на яких вони виникли.

Касаційна інстанція дійшла висновку, що апеляційний суд передчасно закрив провадження, не врахувавши скасування рішення 2019 року та наявність невирішених вимог позивача.

Значення постанови для практики трудових спорів у Кривому Розі

Ця справа має практичне значення не лише для конкретного позивача, а й для всієї категорії трудових спорів, що ведуться у судах Кривого Рогу.
Для правників, які здійснюють представництво в судах Кривий Ріг, постанова є орієнтиром у доведенні того, що закриття провадження можливе лише за умови повного та остаточного врегулювання спору.

Висновки

Постанова Верховного Суду від 19 лютого 2025 року у справі № 211/2401/19 демонструє виважений та системний підхід до оцінки процесуальних рішень апеляційної інстанції.

Читайте повний текст рішення: Єдиний державний реєстр судових рішень.

Більше про трудові спори в м. Кривий Ріг: Трудові справи Кривий Ріг - Адвокат Кривий Ріг.