Визначення місця проживання дитини: аналіз постанови Верховного Суду у справі № 210/1936/22 та практика криворізьких судів

2. Фактичні обставини справи та суть спору

Спір виник між батьками малолітньої дитини, які тривалий час перебували у фактичних шлюбних відносинах без державної реєстрації шлюбу. У сторін народилася донька, яка після припинення спільного проживання певний час мешкала з матір’ю, а згодом — з батьком.

У липні 2022 року батько звернувся до суду з позовом про визначення місця проживання дитини разом із ним. Він мотивував свої вимоги тим, що мати неналежним чином виконує батьківські обов’язки, допускає зловживання алкоголем, залишає дитину без нагляду та не забезпечує належних умов для розвитку.

Натомість мати подала зустрічний позов, у якому просила визначити місце проживання дитини разом з нею. Вона посилалася на факти домашнього насильства з боку батька, на попередню домовленість сторін про проживання дитини з матір’ю та на те, що батько самовільно забрав дитину й перешкоджав спілкуванню матері з донькою.

Таким чином, перед судом постало класичне, але водночас складне питання: з ким із батьків проживання дитини відповідатиме її найкращим інтересам, з урахуванням усіх обставин, зокрема психологічного стану дитини та поведінки кожного з батьків.

3. Позиція позивача (батька дитини)

Батько, звертаючись до суду, наполягав, що саме він забезпечує дитині стабільні, безпечні та сприятливі умови для проживання і розвитку. Він підкреслював такі обставини:

• наявність житла та належних матеріально-побутових умов;
• стабільний дохід та можливість повноцінного утримання дитини;
• активну участь у вихованні, навчанні та дозвіллі доньки;
• психологічну прихильність дитини до нього;
• негативний вплив матері на дитину, зокрема через вживання алкоголю та агресивну поведінку.

Окремо батько посилався на висновки психологів та органу опіки і піклування, які, на його думку, підтверджували доцільність визначення місця проживання дитини разом із ним. Він також наголошував, що дитина неодноразово висловлювала бажання проживати з батьком, відчуваючи поруч із ним безпеку.

З точки зору процесуальної позиції, батько наполягав, що його дії спрямовані виключно на захист інтересів дитини, а не на обмеження прав матері.

4. Позиція відповідачки (матері дитини)

Мати, у свою чергу, категорично не погоджувалася з доводами батька. У зустрічному позові та під час розгляду справи вона зазначала, що:

• тривалий час саме вона здійснювала основний догляд за дитиною;
• забезпечувала дитині стабільне соціальне середовище, відвідування дошкільного закладу та школи;
• батько вчиняв домашнє насильство, що підтверджувалося зверненнями до правоохоронних органів та висновками судово-медичної експертизи;
• самовільне переміщення дитини батьком і перешкоджання спілкуванню з матір’ю негативно вплинули на емоційний стан дитини.

Мати також акцентувала увагу на тому, що думка дитини щодо проживання з батьком могла бути сформована під психологічним впливом останнього, з огляду на тривале проживання з ним та обмеження контактів із матір’ю.

З її точки зору, визначення місця проживання дитини з матір’ю відповідало б принципу забезпечення стабільності, безперервності виховання та найкращих інтересів дитини.

5. Рішення суду першої інстанції: підхід Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу

Рішенням від 09 липня 2024 року Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу відмовив у задоволенні первісного позову батька та задовольнив зустрічний позов матері. Суд визначив місце проживання малолітньої дитини разом із матір’ю.

Мотивуючи своє рішення, суд першої інстанції виходив із таких ключових тез:

• Принцип найкращих інтересів дитини має пріоритет над інтересами батьків.
• Обидва батьки загалом здатні забезпечити належні умови для дитини, однак дії батька, спрямовані на обмеження спілкування дитини з матір’ю, суперечать інтересам дитини.
• Визначення місця проживання з матір’ю не позбавляє батька права на участь у вихованні та спілкуванні з дитиною.
• Порушення права дитини на контакт з обома батьками є істотним чинником, який має враховуватися під час вирішення спору.

Таким чином, суд першої інстанції зайняв позицію, відповідно до якої перешкоджання одному з батьків у спілкуванні з дитиною є обставиною, що негативно характеризує іншу сторону спору, навіть за наявності належних матеріальних умов.

6. Позиція апеляційного суду: переоцінка доказів

Дніпровський апеляційний суд 21 січня 2025 року скасував рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу та ухвалив нове рішення, яким визначив місце проживання дитини разом із батьком.

Апеляційний суд акцентував увагу на таких аспектах:

• психологічна прихильність дитини до батька;
• висновки органу опіки та піклування про доцільність проживання дитини з батьком;
• створені батьком умови для навчання, розвитку та соціалізації дитини;
• бажання дитини проживати з батьком у звичному для неї середовищі.

Водночас апеляційний суд фактично надав вирішального значення поточному стану речей — тобто тому, що дитина вже проживала з батьком і мала сформовані соціальні зв’язки за місцем його проживання.

7. Позиція Верховного Суду: критика формального підходу апеляції

Верховний Суд, переглянувши справу в касаційному порядку, дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги матері та скасування постанови апеляційного суду з направленням справи на новий розгляд.

Верховний Суд наголосив, що у справах щодо визначення місця проживання дитини неприпустимий формальний або шаблонний підхід, а кожна справа потребує індивідуального аналізу всіх обставин.

8. Значення постанови для практики криворізьких судів

Ця постанова має важливе значення саме для судової практики Кривого Рогу. Вона демонструє, що навіть за наявності позитивних характеристик одного з батьків та підтримки органу опіки, суд зобов’язаний критично оцінювати:

• поведінку батьків щодо забезпечення права дитини на контакт з обома сторонами;
• можливий психологічний вплив на дитину;
• реальні, а не декларативні інтереси дитини.

Для практикуючих юристів і адвокатів, які супроводжують спори про визначення місця проживання дитини у Кривому Розі, ця справа є показовою з точки зору побудови правової позиції та доказової бази.

9. Висновки

Постанова Верховного Суду у справі № 210/1936/22 підтверджує усталену позицію: найкращі інтереси дитини не зводяться до матеріального забезпечення чи формального бажання проживати з одним із батьків. Вони включають право дитини на збереження емоційного зв’язку з обома батьками та захист від маніпулятивного впливу.

Для сімейних спорів у Кривому Розі це рішення є черговим нагадуванням, що визначення місця проживання дитини потребує комплексного підходу, а ефективний захист прав сторін неможливий без глибокого аналізу практики Верховного Суду та ЄСПЛ. Саме такий підхід сьогодні формує професійний стандарт роботи у сфері сімейного права.

Повний текст рішення читайте за посиланням: Єдиний державний реєстр судових рішень.

Розбір сімейних справ читайте в розділі: Сімейні справи Кривий Ріг - Адвокат Кривий Ріг